Вашингтон, округ Колумбія, 6 листопада 2008 року – Історичний досвід свідчить, що серйозна криза може призводити до того, що країни займаються переважно власними проблемами, і це деколи дає негативні наслідки. У представленому сьогодні документі під назвою: “Звіт про світовий розвиток 2009: Новій погляд на економічну географію” вказується, що політика, яка найбільш ефективно стимулюватиме довгострокове зростання, полягає у сприянні географічній концентрації та економічній інтеграції – як у межах окремих країн, так і в глобальному масштабі. “Народи, які живуть у регіонах з найгіршими географічними умовами, дуже добре знають, що економічне зростання не відбувається водночас в усіх районах, – зазначає Індерміт С. Джілл, керівник Звіту про світовий розвиток (ЗСР) та головний економіст Світового банку (регіон Європи та Середньої Азії). – Ринки надають перевагу певним регіонам порівняно з іншими. Боротьба з такою концентрацією діяльності рівносильна боротьбі з економічним процвітанням. Уряди повинні стимулювати географічну концентрацію виробництва. Однак вони мають водночас впроваджувати політику, яка забезпечить більш універсальне задоволення базових потреб – тобто потреб у школах, безпеці, вулицях та санітарії”. “Економічного зближення регіонів з вищим і нижчим рівнями економічного зростання можна досягти завдяки вивільненню ринкових сил, що сприяють укрупненню, міграції та спеціалізації, як це відбувається в Північній Америці, Західній Європі та Східній Азії, де внутрішньогалузева торгівля стимулювала процвітання, – вказав Джастін Лін, головний економіст Світового банку та старший віце-президент з питань економіки розвитку. – Ефективність спільної праці ринків та урядів щодо використання цих сил визначатиме добробут міст, територій і країн”. У новому Звіті про світовий розвиток ставиться під сумнів твердження про те, що задля блага найбіднішого і найуразливішого населення світу необхідно географічно поширювати економічну діяльність. Намагання розширити економічну діяльність може становити перешкоду для економічного зростання і не дати істотних результатів у боротьбі з бідністю. Щоб стимулювати швидке і всезагальне зростання уряди мусять сприяти економічній інтеграції, яка, у своїй основі, пов’язана з мобільністю населення, продуктів та ідей. “Упродовж історії мобільність давала людям змогу звільнятися від тиранії несприятливих географічних умов або неефективного управління, – сказав пан Джілл. – У презентованому Звіті мобільність розглядається як частина надзвичайно важливого процесу економічної інтеграції, оскільки мобільні населення та продукти формували основу всеохопної і збалансованої глобалізації”. Інтеграція має стати центральною концепцією в обговореннях стратегії економічного зростання, що стосуються розміщення виробництва, людей і бідності – зокрема, в дебатах про урбанізацію, регіональний розвиток і глобалізацію. Натомість зараз надмірну увагу в усіх цих трьох питаннях надають інтервенціям в окремих визначених регіонах. “У світі, в якому економічна концентрація є наявним фактом, влада повинна вдосконалити земельну політику, забезпечити скрізь надання базових послуг і здійснювати ефективні інвестиції в інфраструктуру, – заявила Катерін С’єрра, віце-президент Світового банку з питать сталого розвитку). – Як засвідчує “Звіт про світовий розвиток”, стимули, які мають залучати бізнес до менш розвинутих регіонів, слід застосовувати з обережністю”. “Звіт про світовий розвиток” переформатовує дебати про стратегію розвитку з тим, щоби охопити всі інструменти інтеграції – спільні інституції, зв’язуючу інфраструктуру та цільові інтервенції. Згідно з цим Звітом, спільні інституції означають використання регулювання, яке стосується землі, робочої сили та торгівлі і соціальних послуг, таких як освіта та охорона здоров’я, що фінансуються через податки і трансферти. До інфраструктури належать автошляхи, залізниці, порти, аеропорти та системи зв’язку. Цільові інтервенції охоплюють програми знесення старих будинків, спеціальні податкові стимули приватним підприємствам і пільговий доступ до торгівлі для бідних країн. Звіт стверджує, що географія відіграє велику роль у визначенні того, що є необхідним, що – непотрібним і що не буде працювати. Вивіряючи пропорції необхідних заходів, країни, що розвиваються, можуть внести зміни до своєї економічної географії, майже так само, як це робили в минулому країни, що нині мають високі доходи. Якщо вони робитимуть це належним чином, –робить висновок Звіт, їхнє зростання буде все ще незбалансованим, але їхній розвиток охоплюватиме всіх. Загальна інформація /КЛЮЧОВІ ФАКТИ · У разі процвітання регіону відбувається концентрація економічної діяльності. Половина обсягу всього світового виробництва припадає на менш ніж 5% світової території, що менше від площі Алжиру. Населення Токіо, найбільшого міста світу, становить 35 мільйонів чоловік – і це чверть всього населення Японії, але його площа – лише 4% загальної території Японії. У Каїрі виробляється більш ніж половина ВВП Єгипту, а розташований він на 0,5% площі країни. На три південно-центральні штати Бразилії припадає 15% її території і більш ніж половина обсягу виробництва. Північна Америка, ЄС та Японія – з населенням менш ніж 1 млрд. чоловік – виробляють близько двох третин загальносвітового ВВП. · Розвиток сприяє зближенню рівнів життя. Рівень бідності у сільській місцевості майже скрізь є вищим, ніж у містах. У Бразилії, Китаї та Індії рівень бідності у регіонах з нижчим рівнем розвитку є майже вдвічі вищим, ніж у більш розвинутих регіонах. У країнах, які належать до “нижнього мільярда” – розташованих головним чином у країнах Африки, що лежать на південь від Сахари, та в Південній і Центральній Азії, проживає 12% всього населення світу, однак виробляється менш ніж 1% загальносвітового ВВП. Однак місце розташування відіграє дедалі меншу роль у рівні життя економічно процвітаючих країн. За оцінками більш ніж 100 обстежень рівня життя, домогосподарства, які мешкають у найбільш процвітаючих районах країн, що розвиваються, таких як Гана та Індонезія, характеризуються середнім споживанням, що майже на 75% перевищує відповідний показник у більш відсталих районах цих країн. Для заможних країн ця різниця не перевищує 25%. · Економічне зростання потребує географічної трансформації. Підвищення щільності населення зі зростанням міст, скорочення відстаней з міграцією населення та зниженням транспортних витрат і зниження бар’єрів у міру того, як країни зменшують “товщину” своїх економічних кордонів, – це все є складовими частинами швидкого і всеохопного економічного зростання. Хоча нині міста є значно більшими, швидкість урбанізації у країнах, що розвиваються, не є надто високою. Водночас, прибережні території розвиваються значно швидше, ніж території з гіршим доступом, оскільки відношення обсягу загальносвітового експорту до загальносвітового ВВП зросло протягом ХХ ст. від 6% до 26%. З 1900 року кількість кордонів між країнами зросла від 100 до більш ніж 600. Однак для економічного зростання велике значення має легкість подолання економічних кордонів, яка залежить від обмежень, що накладаються на рух товарів, капіталу, людей та ідей. Нині економічні кордони між країнами Західної Європи долаються приблизно в чотири рази легше, ніж між країнами Західної Африки. · Для економічного процвітання потрібна висока мобільність населення і продукції. За період між 1950 і 1990 роками Корея трансформувалася з країни з 80% сільського населення до країни з більш ніж 80% міського населення, а дохід на душу населення в цій країні зріс від показника, який нині спостерігається у Беніні, до показника, який перевищує відповідний нинішній показник для Португалії. США, країна з найбільш розвинутою економікою світу, належить також до країн з найвищою мобільністю: щороку у США змінює місце проживання близько 35 млн. осіб. У Китаї протягом кількох років наприкінці 1990-х років понад 150 млн. чоловік переїхало у прибережні райони. Зниження транспортних витрат заохочує до спеціалізації та торгівлі між країнами з близьким рівнем розвитку економіки. Обсяг внутрішньогалузевої торгівлі – тобто обміну подібними товарами і послугами – нині становить половину загальносвітової торгівлі, тоді як у 1960-х роках він складав лише близько чверті. Оскільки внутрішньогалузева торгівля особливо чутлива до транспортних витрат, велика її частка припадає на Східну Азію, Північну Америку та Західну Європу. |
RSS