Lead Author: Pablo Saavedra Лютий 2008 Мета системного Огляду державних фінансів (ОДФ) (у двох томах) – розгляд основних проблемних питань у сфері державних фінансів, з якими нині стикається Україна, і підготовка рекомендацій щодо можливих заходів реформи у рамках зв’язної і орієнтованої на зростання макрофіскальної системи. ОДФ охоплює такі вибрані сфери та питання: (i) визначення можливих варіантів розширення бази оподаткування і покращення дотримання податкового законодавства, що дасть змогу поступово знизити податковий тягар; (ii) визначення можливостей заощадження коштів за окремими статтями бюджету; (iii) оцінку ймовірних фіскальних наслідків ключових реформ для пенсійної системи; (iv) визначення слабких місць у процесі бюджетних капіталовкладень і забезпечення можливостей його вдосконалення; (v) визначення недоліків (і незавершених реформ) у системі міжбюджетних відносин і можливостей їх усунення; (vi) визначення можливостей досягнення вищих рівнів ефективності державних видатків у сферах охорони здоров’я та освіти; і (vii) оцінку капітального бюджетування на місцевому рівні. Перші чотири завдання розглядалися в першому томі ОДФ, а останні три завдання є об’єктом розгляду цього дослідження (ОДФ т. II).
1. ПОТРЕБА У ВДОСКОНАЛЕННІ МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН ТА РЕФОРМУВАННІ ДЕРЖАВНИХ ПОСЛУГ: ОКРЕСЛЕННЯ ЗАГАЛЬНОЇ СИТУАЦІЇ
Макроекономічні показники в Україні протягом останніх років були стабільними; темпи економічного зростання становили в середньому близько 7,5% щороку в період між 2000 і 2007 року. Таке зростання забезпечували три основні чинники: (i) рівень використання надлишкових виробничих потужностей, які слугують резервами для підвищення продуктивності, незважаючи на значні перешкоди для інвестицій приватного сектора та зростання витрат на реальну заробітну плату; (ii) сприятливі зовнішні умови з цінами на метал значно вищими від їх середнього історичного значення, бажання міжнародних інвесторів здійснювати інвестиції з високим рівнем ризику в країнах з перехідною економікою, а також регіональний бізнес цикл, що перебуває на етапі зростання, зумовленого економічним піднесенням як у Росії, так і в країнах – нових членах ЄС; (iii) поступовий прогрес у реалізації структурних реформ – насамперед, вжиття стабілізаційних заходів у 2000 році та підвищення прозорості роботи корпоративного сектора, починаючи з 2005 року, а також бачення розвитку (попри політичну нестабільність), яке передбачає тіснішу інтеграцію в Європу як свій головний стратегічний вектор.
Україна є унітарною державою із трьома рівнями (за широким поділом) місцевих органів влади, а саме: (i) обласними, (ii) районними та міськими, та (iii) сільськими та селищними. На місцеві бюджети припадає близько 40% зведеного бюджету, а за окремими категоріями видатків – такими, як заробітна плата та інвестиції в основні фонди – понад половина зведеного бюджету (див. Главу 1). Однак, як показано в цій главі, це не є показником справжнього рівня фіскальної децентралізації в Україні чи самостійності органів місцевого самоврядування у сфері бюджетних видатків.
3. ВИРІШЕННЯ ФІСКАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ І ПРОБЛЕМ НИЗЬКОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ТА НЕРІВНОСТІ У СФЕРІ БЮДЖЕТНИХ ВИДАТКІВ НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я
Хоча протягом останніх п’яти років окремі показники охорони здоров’я (зокрема, дитячої і материнської смертності) в Україні поліпшувалися, інші залишилися незмінними або навіть погіршилися (наприклад, смертність чоловіків віком 25-39 років і поширеність туберкульозу та ВІЛ). До того ж, Україна надалі стикається з викликами, які стосуються забезпечення ширших результатів і наслідків діяльності системи охорони здоров’я, як-от підвищення ефективності надання послуг, зміна тенденції до скорочення очікуваної тривалості життя на тенденцію до зростання очікуваної тривалості життя; зниження поширеності катастрофічних для хворих видатків на охорону здоров’я та зменшення нерівності в доступі до ефективних послуг охорони здоров’я. Загалом, більшість показників стану здоров’я для населення України гірші, ніж для нових країн – членів ЄС (які в цьому дослідженні називаються країнами ЄС-10)
4. ВИРІШЕННЯ ФІСКАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ І ПРОБЛЕМ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ЕФЕКТИВНІСТЮ І РІВНІСТЮ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНИХ ВИДАТКІВ НА СФЕРУ ОСВІТИ
В Україні держава є основним провайдером послуг у сфері освіти на всіх рівнях; участь приватного сектора в наданні цих послуг мінімальна. Останніми роками державні видатки у сфері освіти стрімко зросли в реальному вимірі; нині вони становлять чималу частку загальних державних видатків. Однак поряд з цим має місце і низька (й дедалі нижча) ефективність освітніх послуг (на всіх рівнях). Водночас, недостатнім є обсяг матеріально-технічних засобів та інвестицій, які дають змогу підвищити якість послуг і є необхідними для модернізації системи освіти і посилення її можливостей реагувати на потреби ринку. Таку неефективність породжує ціла низка причин, які пов’язані, насамперед, з фінансуванням системи освіти, її управлінням і міжбюджетними відносинами (основна частина видатків у сфері державної освіти здійснюється через місцеві бюджети). До того ж, дедалі помітнішою стає нерівність, пов’язана зі зростанням власних платежів (“платежів з власної кишені”) населення, та загострюються проблеми, зумовлені структурою управління системи освіти.
5. ЗМІЦНЕННЯ СИСТЕМИ ФОРМУВАННЯ КАПІТАЛЬНИХ ВИДАТКІВ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ
Місцеві бюджети відіграють велику роль в інвестиціях в інфраструктуру в Україні. Третина сукупних капітальних видатків здійснюється через місцеві бюджети, і більш ніж половина ресурсів, що спрямовуються виключно на капіталовкладення (в основний капітал), використовуються на місцевому рівні. Інвестиції у житлово-комунальний сектор (які охоплюють системи опалення, водопостачання та водовідведення) та у сфери охорони здоров’я та освіти здійснюються головним чином через місцеві бюджети. Від бюджетів місцевих органів влади істотно залежать також інші важливі сектори, такі як транспорт (передовсім, дороги), соціальна допомога та сільське господарство. До того ж, за оцінками, протягом наступних 10 років на місцевому рівні будуть потребуватися значні інвестиції (на рівні 25 млрд. дол. США) (див. розділ B).
RSS