Обговорюючи пенсійну реформу

Корисні лінки

Володимиру Микитовичу – сімдесят п’ять років. Пенсіонер мешкає в селі Лютіж, що неподалік від Києва. Володимир Микитович живе у своєму власному будинку і має город, який не лише годує його, але й дає можливість продавати частину врожаю на місцевому ринку.

«Гляньте, моя пенсія, коли я вийшов на пенсію, складала 132 гривні. Тоді я міг купити приблизно 640 буханок хліба. Сьогодні моя щомісячна пенсія становить 860 гривень, але на них я можу купити лише 230 хлібин. Краще це чи гірше? Гадаю, набагато гірше», – каже Володимир Микитович. Значною мірою розповідь Володимира Микитовича, як і багатьох інших пенсіонерів, свідчить, що інфляція звела нанівець купівельну спроможність пенсійних виплат. У свою чергу, інфляцію частково погіршила популістська фіскальна політика, що проводилась у минулому, коли, зокрема, було збільшено номінальні пенсії без належного врахування наслідків.

Ситуація ускладнюється поганим демографічним станом, який дедалі погіршується, та значними дефіцитами в пенсійній системі. За нашими оцінками, через 10 років на кожного працюючого, що робить свій внесок у систему, буде один пенсіонер, і в подальшому це співвідношення різко погіршиться з огляду на старіюче населення країни. Україна має найбільшу в світі частку витрат на пенсії в структурі ВВП – 18% у 2009 році. Україна також має один із найбільших в Європі загальних розмірів внесків до пенсійної системи на рівні 35% від загальних розрахункових (номінальних) заробітних плат. Загальний розмір внесків до 4 фондів соціального страхування може перевищувати 41%. Незважаючи на це, пенсійний фонд у 2010 році мав значний дефіцит, що становив майже 7% від ВВП.

Частина проблеми, що нині постає перед пенсійною системою, пов’язана з заниженням показників у звітності про фактично одержану заробітну плату. Це призводить до зменшення надходжень до пенсійного фонду. Адже надто великі пенсійні витрати, що становлять значний відсоток від ВВП, змушували кожний наступний уряд, який приходив до влади, підтримувати високі розміри внесків. Але високі розміри внесків, у свою чергу, спонукали роботодавців і працівників за наймом приховувати фактичну заробітну плату, в результаті чого зростала тіньова економіка. Це згубне коло можна розірвати, лише спершу обмеживши витрати з пенсійного фонду. Адже платники внесків мають бути певними - в майбутньому вони отримають з пенсійного фонду те, що їм належить.

Щоб забезпечити відповідність пенсійних витрат наявним коштам від надходжень, уряд може обрати три можливі варіанти дій: (і) пенсії мають бути зменшені або (іі) розміри внесків потрібно ще збільшити, або ж (ііі) працівників треба заохотити до тривалішої продуктивної роботи на ринку праці. Оскільки багато пенсіонерів вже ледве зводять кінці з кінцями, зменшення пенсій не є вирішенням проблеми. Підвищення розмірів внесків також не є прийнятним варіантом, бо вони й так уже досить високі, і їх збільшення тільки сприятиме зростанню тіньової економіки.

Багато українських експертів погоджуються з таким висновком. «Пенсійний фонд розбалансований. Це пояснюється декількома причинами: наприклад, держава взяла на себе соціальні зобов’язання, для виконання яких немає належного фінансування. Тепер ми маємо скоригувати наші зобов’язання відповідно до наших фінансових можливостей. Змінити пенсійний вік нинішніх пенсіонерів неможливо. Людей, які отримують пенсії сьогодні, не можна позбавити їхніх прав, адже ці права гарантовані конституцією. Щось треба зробити лише стосовно працюючого населення», – каже Елла Лібанова, директор Інституту демографії і соціальних досліджень Академії наук України.

Експерти Світового банку допомогли органам влади розв’язати цю головоломку, запропонувавши ряд параметричних змін до пенсійної системи, включених до проекту закону #7455. Серед запропонованих заходів: (і) поступове збільшення віку виходу на пенсію для жінок з 55 до 60 років, на 6 місяців кожного року, (іі) збільшення кваліфікаційного періоду необхідного для мінімальної пенсії (на 10 років), і (ііі) здійснення початкових заходів для узгодження спеціальних пенсій із загальноприйнятою системою. Такі рішення були ухвалені кілька років тому сусідніми країнами, зокрема такими, як Польща, Чехія та Болгарія. Не так давно Франція, Велика Британія, Греція та Іспанія ще більше подовжили вік виходу на пенсію і періоди сплати внесків – ті рівні вже були значно вищі, ніж в Україні. Ця тенденція зумовлюється не лише фіскальним тиском, але також і демографічним профілем європейських країн.

Незважаючи на ці приклади інших європейських країн, в Україні збільшення віку виходу на пенсію залишається предметом гарячих дебатів. У цих дебатах часто-густо не беруться до уваги основні факти. Наприклад, загальна критика реформи зводиться до того, що, з огляду на невелику очікувану тривалість життя в Україні, збільшення віку виходу на пенсію означатиме, що небагато людей зможуть прожити достатній час на пенсії. Але коли сьогодні пенсійні витрати становлять 18 відсотків від ВВП, це не може бути прийнятним аргументом. Звичайно, мало коментаторів і ще менше громадян в Україні свідомі того, що жінки в Україні виходять на пенсію майже на 10 років раніше, ніж жінки в Західній Європі, хоча вони й сподіваються прожити майже так само довго після досягнення віку виходу на пенсію. Не дивно, що при коротшому періоді сплати внесків і еквівалентно довгому періоді перебування на пенсії, не вистачає коштів для виплати пристойної пенсії.

16 лютого директор Світового банку у справах України, Білорусі та Молдови Мартін Райзер наголосив на цьому аспекті під час парламентських слухань про пенсійну реформу. «Часто в Україні можна почути думку, що якщо пенсійний вік становить 60 років, а середня очікувана тривалість життя лише на декілька років довша, то людям не залишається часу на те, щоб відпочити в похилому віці. Це не зовсім вірно. Середньо-статистично очікувана тривалість життя жінки, яка дожила до 60 років, фактично становить 80 років. Це означає, що середньо-статистично жінки можуть прожити ще 20 років після виходу на пенсію. Цей рівень дуже близький до середнього показника інших європейських країн, хоча при народженні очікувана тривалість життя набагато менша в Україні», – сказав Мартін Райзер.

Ясно, тут потрібні додаткові роз’яснення й аргументи. Для підвищення рівня інформованості про необхідність реформ та ті основні пропозиції, які є предметом обговорення, Світовий банк узяв участь у декількох дебатах по телебаченню, в університетах, друкованих ЗМІ, а також у контексті власної мережі Центрів інноваційних знань Світового банку.

Наприклад, у лютому Одеський інститут державного управління, один із чотирьох організованих і підтриманих Банком Центрів інноваційних знань в Україні, провів експертний «круглий стіл» з питань пенсійної реформи за участю Юлії Смоляр, експерта Світового банку з питань соціального захисту, і Лідії Ткаченко, провідного експерта Інституту демографії і соціальних досліджень Академії наук України. Серед учасників були представники також наукової спільноти, навчальних закладів, місцевих неурядових організацій, ЗМІ та урядовці.

«Поінформованість громадськості – це необхідна передумова успіху пенсійної реформи. В січні цього року я взяла участь в обговоренні урядовою робочою групою законопроекту про заходи в рамках пенсійної реформи в Донецьку і Сімферополі. Це добре, що Світовий банк започаткував продовження цієї дискусії в інших областях. Зустрічі з експертами і журналістами в Одесі показали, що як професіонали, так і громадськість активно залучаються до обговорення питань пенсійної реформи. І хоча думки про заходи щодо реалізації реформи часто-густо різняться в таких професійних дискусіях, подібні обговорення є надзвичайно важливими для всіх учасників», – сказала Лідія Ткаченко.

Після зустрічі за «круглим столом» відбулась прес-конференція, організована в Одеському центрі ЗМІ «Контекст медіа». Місцеві засоби масової інформації були широко представлені друкованими органами, телевізійними каналами та радіо. Журналісти виявили жвавий інтерес до теми пенсійної реформи в Україні і були добре інформовані. Одна тема, що резонує особливо сильно в публічних дебатах, а також у повідомленнях ЗМІ – це потреба досягти більш збалансованого коригування системи соціального забезпечення в Україні. Багато журналістів критикують реформу, яка нібито покладає тягар витрат на пересічних працівників, але зовсім не зачіпає спеціальних пенсій урядовців, членів парламенту або суддівського корпусу. Це перегукується з точкою зору, яку нещодавно висловив Світовий банк в Меморандумі з економічного розвитку, опублікованому восени 2010 року. В Меморандумі наголошується, що в Україні потрібно провести реформи соціального страхування, трансфертів та державної служби, але вони мають бути частиною нової суспільної угоди, покликаної також вирішити питання привілеїв багатих та подолання глибоко закоріненої корупції на всіх рівнях. І хоча з реформою пенсійної системи не можна зволікати, існує також нагальна потреба вирішити і ширші питання, згадані вище.

«Я не приймаю соціальний і економічний детермінізм, згідно з яким певні країни приречені на процвітання, а інші – на проблеми і бідність. Ось чому я вважаю, що все можна реформувати, але нам слід пам’ятати: чим пізніше ми розпочнемо реформи, тим важче буде впровадити їх. І суспільство таким чином заплатить вищу ціну»,. – зазначає Ігор Бураковський, директор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Реформатори повинні бути рішучими і наполегливими в намаганнях переконати громадськість в необхідності пенсійної реформи і, зрештою, в значних вигодах від неї. Навіть серед молодшої частини населення, що сподівається отримати вигоди від фінансово сталої пенсійної системи в майбутньому, часто-густо бувають прояви байдужості. «У моєму віці ще зарано думати про пенсію. Після виходу на пенсію я не хочу, щоб мене підтримувала держава. Хай пенсію виплачують людям, які дійсно її потребують. Я зможу незалежно підтримувати себе тими коштами, які я зароблю. Звичайно, є чимало людей, які не в змозі це зробити. Я не покладаюсь на пенсію і державну субсидію після виходу на пенсію»,– каже Костянтин Шейгас, студент старшого курсу Київського університету харчової промисловості.

Схоже, уряд України продовжить свою громадську кампанію з метою залучення більшого числа громадян до дебатів про їхнє майбутнє. Все це гідне похвали, і Світовий банк надалі пропонуватиме консультативні послуги своїх експертів. Пенсійна реформа може не бути дуже популярною, але люди мають прийти до розуміння необхідності такої реформи і розглядати її ширшому контексті збалансування державних видатків. З цією метою до законопроекту уже включено декілька механізмів компенсаційних виплат.

Як підкреслив Мартін Райзер у своєму зверненні до парламенту: «На нашу думку, не існує альтернативи заходам, запропонованим у проекті закону про пенсії. Ці заходи є фінансово відповідальними, соціально збалансованими і закладають основи для пенсійної системи, що гарантує достатню для життя пенсію не лише нинішнім пенсіонерам, але також і майбутнім».

Володимир Микитович не побачить вигоди від цієї реформи вже сьогодні. Але, якщо реформу буде відкладено, він може незабаром виявити, що його мізерна пенсія зменшилась ще більше, бо витрати нестабільної пенсійної системи дедалі важчим тягарем лягають на бюджет України.